Квітневе сонце котиться за обрій
І заливає неприступні мури багрецем,
Святкують тевкри, врешті-решт, хоробрі -
Намети грецькі чадіють кільцем.

Святкують щиро, з танцями й піснями,
Немов не чули, як останній крик бринів
Над хвилями і далі, аж до брами,
Лаокоона й двох його синів.

Та вже частину брами розібрали,
Солодкі вина ллються, лине сміх,
Щебечуть флейти, вголос б’ють цимбали
Й Кассандра плаче у Афіни ніг.

Квітневе сонце потихеньку сіло,
Майже накрила неприступні мури довга ніч,
Крадеться вітер. Де снага безсила,
Свій кінь знайдеться і на кожну Січ.