Ти хвора, мамо. 
Боже, як ти хвора.
Як потьмяніла дорогих очей блакить,
Здіймаєш їх до сонца, просто вгору,
Слізьми гіркими більма щоб омить.

Як твоє тіло розїдають рани,
Що з них сочиться безупинно кров і гній.
Сліпа, ти спозираєш невблаганно
В своїй сорочці рваній та брудній. 

Долоні, котрі крихту колисали -
Слабі, вузлаті, із тремтінням, через біль
Перебирають не волосся пале,
А жовтії сивини мимовіль. 

Ти хвора мамо.
Боже, як ти хвора.
Й, напевно, люба, хвора у останній раз.
Та поїдом зжирає лютий сором -
Була ти хвора тільки через нас.

Ты больна, мама.
Боже, как же ты больна.
Как потускнела дорогих глаз голубизна,
Поднимаешь их к солнцу, просто вверх,
Слезами горькими бельма чтобы омыть.

Твое тело разъедают раны,
Из них сочится непрерывно кровь и гной.
Слепая, ты взираешь неумолимо
В своей рубашке рваной и грязной.

Ладони, которые люльку качали -
Слабые, узловатые, с дрожью, через боль
Перебирают не волосы опаловые,
А желтые седины невольно.

Ты больна, мама.
Боже, как ты больна.
И, наверное, любимая, больна в последний раз.
И поедом сжирает лютый стыд -
Была больна ты только из-за нас.