Як не крути, у кожного свій жереб, 
Все на своїх місцях та в визначений час, 
І хто для мене – вбивці й людожери, 
Героями вважаються у вас.

Ваші свята – мені чужі і зайві, 
Й без них вікуємо лиш до прийдешніх свят, 
А куполи церков в своєму сяйві 
Зоріють попелом згорілих хат.

Пісні й мотиви не турбують струни 
Моїй душі, нажаль, як струни ваших душ, 
Й вітрила часу швидше гонять шхуни 
До супротивних полюсів чимдуж.

Можливо так, втім моє сонце й хмари 
Ті самі, що і ваш прорізують зеніт, 
Та ж Хортиця, і ниви, і стожари, 
Й Дніпра порогів просивий граніт.

І степ той самий, балки, оболоні, 
Мов до гарячої хлібини біла сіль, 
Як ваші сльози мої теж солоні, 
Й мій біль із вашим – це той самий біль.

24 марта 2017 года

Как ни крути, у каждого свой жребий,
Все на своих местах и ​​в определенное время,
Кто для меня - убийцы с людоедами,
Героями считаются у вас.

Ваши праздники - мне чужие и лишние,
И без них свой век проживаем лишь к грядущим праздникам,
А купола церквей в своем сиянии
Отсвечивают пеплом сгоревших домов.

Песни и мотивы не беспокоят струны
Моей души, к сожалению, как струны ваших душ,
И паруса времени быстрее гонят шхуны
К противоположным полюсам вовсю.

Возможно да, впрочем мое солнце и облака
Те же, что и ваш прорезают зенит,
Та же Хортица, и поля, и стожары,
И Днепра порогов с проседью гранит.

И степь та самая, и балки, Оболони,
Как к горячему хлебу белая соль,
Как ваши слезы -  мои такие же солёные,
И моя боль с вашей - это та же самая боль.