Однажды шел я мимо села,
Вдруг вижу - черный дом обгорелый,
Обломки везде, мусор и битое стекло,
Земля догорает, будто курение,
На пепелище маленькие играют дети,
И все вокруг продолжает дымиться.

А у плетня - несколько музыкантов,
Тот на свирели, второй - на бандуре,
Я отошел медленно немножко в сторону
И слушал в глубокой печали.
Вслушался я в тот болезненный напев,
Что не заметил, как и солнце погасло.

Тут хозяйка рядом, вроде бы с жатвы,
И спросил я о том страшное бедствие.
Она мне: «Не враг испепелил -
Кому-то на горе, а кому-то удовольствие -
Сами свой они сожгли дом,
Затем что не было, о чем песню петь ...

Итак, не переживайте, молодой человек,
Потому что им помочь, к сожалению, нечем»

Байка про греців

Одного разу йшов я повз село,
Аж бачу – чорна хата обгоріла,
Уламки скрізь, сміття і бите скло,
Земля чадіє, буцімто кадило,
На згарищі маленькі грають діти,
І все навкіл продовжує чадіти.

А біля тину – декілька музик,
Той на сопілці, другий - на бандурі,
Я відійшов поволі трошки в бік
І слухав у глибокому зажурі. 
Заслухався я той болючий наспів, 
Що не помітив, як і сонце згасло.

Тут пані поруч, нібито зі жнив,
Й спитався я про те страшенне лихо.
Вона ж мені: «Не ворог спопелив -
Комусь на горе, а комусь на втіху -
Самі свою вони спалили хату,
Затим що не було, про що співати…

Отож, не переймайтеся, юначе,
Бо їм допомогти, нажаль, нема чим»