Боюсь

Боюсь... Тепер боюсь я глянути на світ,

Підняти очі й посміхнутись вслід,

Не знаю, може це тому, 

що біль у серці свій я тереблю.

Вогонь, який палав в моїй душі...чомусь згаса,...

та раптом він тріщіть..

тріщіть він так, що серце завмера - 

і котиться тоді моя сльоза.

Сльоза, яка ввібрала у собі

ввесь подив, біль і жаль душі.

Вона несеться з силою вперед - неначе навіжена,

тільки слід вона лишає по собі....

А я стою.

Й не можу зупинить її потік. 

Думки, осівши в мене в голові,

неначе відривають мене від землі...Я поринаю...

В тій пітьмі я бачу очі ті одні... 

Ні! Ні! Не хочу повертатись до землі!

Благаю, залишіть мене на мить,

бо серце в мене ще щемить.

Забудь не може тих його долонь. 

Обіймів жар і поцілунків боль...

Та поки буде битись у мені та пам'ять, 

Наші світлі дні,

Я буду захищатись від думок,

аби не стать невільнецею часу й помилок